Друзі, багато хто із нас зараз живе у віртуальному світі, прикипаючи не лише поглядом, а й кожною клітиною свого організму до монітора комп’ютера або дисплея ґаджета. Ось і зараз, нікуди ви не поділися, читаючи ці рядки, чекаючи неадекватних випадів з мого боку, судячи із заголовку. Справді, я псих з того часу, коли вперше зробив вихід у мережу Інтернету.
Вплив Інтернету на наше життя
Весь наш вільний час займає комп’ютер чи то інші ґаджети… Хтось працює в Мережі, щоб отримати додатковий дохід, а інші вбивають свій час і життя за іграми, а комусь подобатися тусуватися в соціальних мережах та на форумах. Мене, наприклад, у вільний час цілком влаштовує віртуальна подорож Україною та інших не менш цікавих місцях нашої прекрасної планети Земля. І все це міститься в одному флаконі Інтернету.
Як ви вважаєте, від цього людина може стати психом? Я думаю, що так. Хочете, я вгадаю, що вас дратує? Якщо вас звуть поїсти під час серфінгу в Мережі, що ви відчуваєте? Роздратування! А деяких чоловіків починають бити конвульсії фейсом об тейбл у процесі проходження якогось етапу гри, коли дружина чи кохана кличе зайнятися сексом.
Все це впливає на стосунки в сім’ї, якщо хочете, на продовження роду, бо віртуальна гра має перевагу перед цим процесом. Рідним і близьким людям здається, що вони виконують роль прислуги, з якою їм важко змиритися. Всі справи по дому котяться коту під хвіст, і немає нічого головнішого в житті людини, ніж Інтернет. Адже люди, що знаходяться поряд з вами, вимагають до себе уваги. Не отримавши її, вони починають розмовляти з вами на підвищених тонах, але ви хочете, щоб вони відразу замовкли і більше не в’якали.
Так, я псих, і жити мені так подобається!
Вся суть мого стану полягає в тому, як ставляться до мого заняття інші. Інтернет дає можливість забезпечувати не тільки себе, а й сім’ю. Але не всі члени сім’ї це розуміють. Так само і сусіди, які кажуть, що окрім порнухи в Інтернеті немає нічого.
Найбільше мене дратує коли людина увесь свій вільний час проводить у смартфоні за іграми. Уявляєте, сорокарічний бугай щодня шпарить в іграшки, привчає до цього своїх дітей. Побачивши ці горизонтальні пози на дивані, приходжу в справжню ярість. Коли коректно намагаюся зауважити, вони мене називають психом. Але це не так, якби я справді психанув, то смартфони були б злиті в унітаз.
Працюючи в Мережі, рідко хто не буває психом. Це корисно навіть для організму. Приплив адреналіну ще ніхто не скасовував. Іноді показувати свої психи треба при розборі технічного завдання з неадекватним замовником, входячи в його роль поведінки, щоб це був діалог однаково неврівноважених.
Або при виконанні складного завдання починаєш психи показувати, коли мені самому не подобається те, що я виконав. І це цілком нормально, тому що мозок починає активно працювати, внаслідок чого виходить виконати роботу набагато краще.
Чому ми стаємо психами?
Будь-яка людина, яка щось створює, має свої комплекси та відхилення від нормального психічного стану. Ідеальних людей немає. Але нормою прийнято вважати стан, при якому кожному з нас комфортно. Тому мій стан психа мені здається комфортним.
Особистість починає формуватися ще з дитячого віку. Зіткнувшись на шляху становлення особистості з масою проблем, які нас часто дратують, ми маємо ту форму поведінки, яка нам здається більш комфортною.
У мене немає бажання зараз заглиблюватися в нетрі психології, а скажу більш зрозумілою мовою: зовнішніх подразників вистачає в нашому житті з лишком. Але найголовнішим подразником є не предмет, а сама людина зі своїми дивними способами поведінки, склочним характером або надмірною добротою, від якої часом нудить.
Бути чи не бути психом?
Найкраще завжди і за будь-яких обставин потрібно бути самим собою. І це добре, бо людина має здатність на неординарне мислення та вчинки. Так що, шановні психи, шуруйте попереду паровоза, настав ваш час. Не треба соромитись вчасно когось посилати на три веселі літери, якщо цього потребують обставини. Головне, щоб це було по ділу і справедливо. Ваші імена увійдуть в історію, бо ви, прибиті психи, врятуєте світ від регресу і рухатимете прогрес. Тому я псих і психом бути навіть корисно.
У результаті ми маємо…
Шкідливо психувати, якщо це призводить до:
- Надмірного збудження апетиту, що може привести до набору зайвої ваги та прояву нових комплексів.
- Гіпертонії: так, так, це вам не жарти нервові зриви. Все має бути в міру.
- Психушки, де тихо і пташки співають.
Є ще багато хвороб, що виявляються внаслідок постійних нервових зривів. Але це ми залишимо медикам.
Не будемо так хмуро описувати, є й користь від психів:
- Внаслідок отриманого стресу може виникнути неабияка працездатність.
- Розлютившись, можна звільнити навколо себе простір, щоб ніхто не заважав працювати.
- Лідери в будь-якій сфері діяльності змушують нервувати тих, хто йде за ними. Але можна психанути так, що сам у лідерах опинишся. Такий стан називається наздогнати та перегнати лідера.
Тому я псих, бо все це наше життя. Яким вам бути, буйним чи тихим психом, справа ваша. Головне, не перестаратися.
