Венеціанський детектив: Венеція в детективах Донни Леон

Останнім часом поступово з’явилася пристрасть до читання літератури, хоч і художньої, але скоріше пізнавальної, ніж розважальної. Однак, поряд з історичними та біографічними романами мене почав цікавити венеціанський детектив в детективах Донни Леон. І знаєте чому? Правильно! Тому що дії всіх детективів відбуваються у Венеції. Я був дещо здивований, коли дізнався, що авторка не тільки має американське, а не венеціанське походження, але й взагалі є… жінкою!

Венеціанський детектив

У мене з перших рядків автор асоціювався з головним героєм — корінним венеціанцем Гвідо Брунетті. Але Донна Леон прожила у Венеції понад 30 років, я думаю, що за цей час вона змогла відмінно «вжитися». Тому я з величезним задоволенням читаю її книги, в яких фігурує Венеція, не тільки заради детективного сюжету, але й смакуючи подробиці венеціанського способу життя і характерні риси свого улюбленого міста. І навіть ніби звіряю за цими книгами свої власні враження від Венеції з відчуттями корінного венеціанця. Вдалося помітити наступне.

Венеція в детективах Донни Леон: Палаццо Венеції

Я думав, що фасади палаццо на берегах Гранд-каналу можна побачити тільки з води. А вхід, яким користуються мешканці в даний час, можна знайти з боку суші. Іноді цей вхід знайти непросто, і виглядає він в деяких випадках не зовсім презентабельно.

У книгах Донни Леон, загальною тематикою яких є венеціанський детектив, я знайшов підтвердження цієї гіпотези. Вона описує деякі палаццо, які раніше належали найзнатнішим аристократичним сім’ям, а тепер їх можуть дозволити собі купити дуже багаті люди.

Так ось, у книзі так і написано: до парадного входу раніше можна було підпливти на гондолі. Але тепер ці входи, як правило, знаходяться за ґратами, які відкривають тільки в якихось абсолютно виняткових випадках. А вхід з боку суші часто супроводжується невеликими садками і внутрішніми двориками (ну-у, в таких палаццо я, звичайно ж, не бував!)

Про канали Венеції

Поки що венеціанський детектив нехай залишиться трохи осторонь… Ох, канали Венеції — це болюча для мене тема! Не знаю чому, але мене страшенно-страшенно дратують або навіть ображають обов’язкові чергові твердження, що від каналів Венеції страшенно смердить. Причому, я не прагну доводити протилежне, я цього просто не знаю, оскільки бував в цьому місті восени та взимку, а це сезон скоріше аква альти, ніж цвітіння води в каналах.

Просто ця необізнаність не перешкоджає моєму нестримному інтересу та захопленню, мені майже байдуже: що там відбувається з цими каналами. А якщо і не все одно, то тільки тому, що в цьому я бачу один з фрагментів загальної катастрофи, яка невблаганно загрожує Венеції і яка мене дуже засмучує.

Що ж кажуть з цього приводу корінні венеціанці? А вони кажуть наступне: що таки тхнуть канали в певний час. І взагалі ці місцеві жителі журяться, що в каналах вже не можна купатися (як це було в їхньому дитинстві) без ризику підхопити якусь заразу. І рибу в лагуні вже не зловиш і щось там ще таке про всякі екологічні негаразди. Але ж це хвороба і біда всієї нашої планети. Тільки десь смердить промисловий смог, а у Венеції — канали.

Але разом з цим, ці ж корінні венеціанці починають задихатися, коли потрапляють на материк, хоча б у те саме Местре (материкова частина Венеції). Адже жителі Венеції абсолютно первозданні в частині наявності дорожнього руху і вихлопних газів! І щиро дивуються: як можна добровільно погодитися покинути Венецію і зануритися в цей хаос з потоками машин?

Місцеві жителі Венеції

Венеціанський детектив, на мою думку, у прямому сенсі споріднений з життям Венеціанців. Знаходжу певне задоволення від того, що і в цьому питанні моє чуття збіглося з думкою корінних венеціанців. А саме: червоною ниткою проходить думка про те, що Венеція перетворюється на місто для відвідувань, а не для життя. Як я вишукував справжніх венеціанців! І не дарма — їх залишилося дуже мало. І власне сучасну Венецію можна було б вважати провінційним містечком, де всі один одного знають і де новини та плітки поширюються дуже швидко.

Але такий портрет міста не надто очевидний через величезні натовпи приїжджих. І венеціанці тільки сумно зітхають: з міста зникають такі прості, необхідні для звичайного життя заклади як:

• овочеві лавки;
• взуттєві майстерні;
• перукарні тощо.

Їх витіснили сувенірні магазини з низькопробними підробками під муранське скло і маскарадні маски. Тільки я думав, що насправді ситуація ще гірша. Мені здавалося, що в цьому місті вже взагалі не живуть, а тільки приїжджають на роботу обслуговувати туристів. Тому читав просто з якоюсь жадібністю про повсякденне життя корінних венеціанців.

Венеціанські вулички

Читаючи венеціанський детектив Донни Леон, мені вдалося з’ясувати одну невелику обставину про міські вулиці. Мені здається, що це похибки перекладу або мого власного розуміння, але тільки в декількох місцях було написано, як Гвідо Брунетті пройшов по переходу або вийшов з тунелю.

Я був здивований: які такі у Венеції можуть бути тунелі або переходи (які я сприйняв не інакше як підземні)?! Дрібниця начебто, але мене вона якось турбувала. На щастя, вдалося запитати про це справжнього італійця. І він пояснив мені, що маються на увазі так звані портики. Досить багато я бачив їх і в інших європейських містах. І, звичайно ж, у Венеції я і сам, як той Гвідо Брунетті, неодноразово проходив по такій галереї.

Ось такі чудові венеціанські детективи Донни Леон та життя венеціанців.